На зворушливу зустріч напередодні свята Перемоги у перші травневі дні збиралися ветерани аграрної галузі. Радість спілкування їм традиційно дарує Національна акціонерна компанія «Украгролізинг». Увагою та піклуванням Компанії оточені понад двісті поважних людей, доля яких пов’язана із сільським господарством та інженерною службою АПК.

Щоразу вони намагаються прийти якнайраніше і з тривогою виглядають наступних однополчан: чи багато зберуться цього разу? Чи не остання, бува, ця зустріч, бо ж кожного року недораховуються когось із своїх…

– Не варто переживати: обов’язково збиратимемо усіх і наступного разу, – підбадьорює голова Ради ветеранів Володимир Кульгавий. – Звичайно, найперше ми потурбувалися про учасників бойових дій, яких на обліку у нашій ветеранській організації 13, та про 26-ох учасників Великої вітчизняної війни. У всіх є нагода знову одягнути бойові нагороди, зустрітися з колегами, покласти квіти до меморіалу Слави. Спеціально замовленим  з приводу такої зустрічі автобусом  ветеранів привезли до парку Слави, де вони не лише вшанували пам’ять загиблих героїв, але й оглянули з екскурсію музей  голодомору, запалили свічки пам’яті.

Потрапляючи в коло своїх колег і в приміщення, де колись працювали, де минала їх молодість, ці сивочолі люди ніби забувають про свої роки. Тут практично не почуєш розмов про хвороби та негаразди – навпаки намагаються підбадьорити один одного, згадати приємні миті життя, роботи, служби, енергійно тиснуть один одному руки і щиро обіймаються, жартуючи про «молоді свої роки»... Тим паче, старших колег одразу оточують нинішні працівники «Украгролізингу», обов’язково фотографуються напам’ять.

Ветерани не приховують свого зворушення, отримуючи символічні подарунки, про які  потурбувалися організатори.

–        Навіть якщо хтось із ветеранів не в змозі прийти на зустріч, усі знають, що ми звичайно ж знайдемо час і нагоду передати ці невеличкі презенти кожному, – розповідає виконавчий директор ветеранської Ради Анатолій Куртенко. – Дехто присилає дітей та онуків, але при цьому обов’язково наказують, щоби ті не просто принесли подарунковий пакуночок, але й обов’язково розпитали, як відбувалася зустріч, з найменшими подробицями і, на жаль, із головним питанням: чи всі ще живі?... Хтось телефонує із лікарні, хтось із відпочинку в санаторії. Збиралися колом і включали гучний зв’язок, аби почути знайомі і дорогі голоси.

–        …Не розпитуйте мене про війну, одразу починаю плакати, – спочатку знічується Марія Романівна Матвєєва. Але швидко перестає помічати включений диктофон і розповідає до найдрібніших подробиць, закарбованих у пам’ять, як працювала підлітком біля станка на евакуйованому в Іжевськ заводі «Арсенал»:

–           Ще денні 12-годинні зміни можна було нормально відбути. Але от коли заступали на тиждень з восьмої вечора до восьмої ранку – мука та й годі. Не тільки повіки злипалися, а ще й ноги підкошувалися від утоми, самі згиналися десь під колінами. Особливо  години після першої ночі. І аж здригаєшся різко від страху за ввімкнений станок, на який можеш похилитися уві сні. Майстер, який ходив цехом, стежив, щоби не поранилися, раптово заснувши, – підходив і легенько торкався плеча… Утім, жаліти себе навіть не здогадувалися. Усі ж так само працювали – і старі, і малі. У цеху величезний плакат «Все для фронту, все для перемоги». І зароблені 800 грамів хліба – робоча пайка, яку віддавали в загальний котел великої сім’ї.

Від Марії Романівни, хоч і давно розміняла 80, не почуєш жодного слова скарг чи нарікань. Навпаки, каже, не перестає захоплюватись життям. «От хоча б зайду в магазин і затримуюсь біля хлібних полиць, – каже, – скільки ж сортів хліба! Хіба можна без сліз на таке різноманіття дивитися! Добре ж пам’ятаю свій пайок часів війни. Гріх нарікати на якісь там сьогоднішні дрібні негаразди. Таку війну пережили! Вистояли...» Щодня долає свої 72 сходинки з квартири і назад – «це моя зарядка!», говорить з гордістю. Не перестає стежити за подіями навколо, ще й активна спортивна вболівальниця: разом із сусідами особливо переживає за боксерів Кличків та футбольний чемпіонат – «щоби гостей побільше приїхало».

За давньою традицією, ветеранів запросили і за святковий стіл. Разом із однополчанами та молодшими колегами і поговорили «по душах», і пом’янули тих, хто не дожив до цих днів. Не обійшлося й без фронтової пісні.

Як хочеться побажати такої ж бадьорості та оптимізму усім ветеранам! Ми обов’язково побачимося  і на наступних святах!

Прес-служба «Украгролізинг»