На відміну від світових економічних тенденцій у сільському господарстві України в середині 90-х років створились складні фінансові умови. Перехід до ринкової економіки, перебудова відносин власності, інші чинники призвели до фінансової кризи сільськогосподарського виробництва. Селяни у десять разів зменшили обсяги закупівель техніки. Підприємства сільськогосподарського машинобудування, не маючи збуту, - зупинялись. У банкірів також не було ні зайвих коштів, ні проблем із розміщенням наявних. Треба було терміново шукати вихід.

В Україні знайшлись ініціатори, серед яких був і почесний Президент НАК "Украгролізинг" В.Ф. Шпак, які спробували вийти із цієї ситуації, пристосувавши основні відомі у світі засади лізингової діяльності до умов України. Це дало змогу залучити частину державних коштів до лізингових інвестицій.

Головна відмінність українського лізингу для села від західного полягає в тому, що основним інвестором виступає держава, надаючи НАК "Украгролізинг" бюджетні кошти на певний термін. Компанія ж, придбаваючи й передаючи сільськогосподарські машини у фінансовий лізинг, повертає кошти до бюджету, регулярно збираючи лізингові платежі з лізингоодержувачів. Сільськогосподарська техніка й обладнання передаються терміном на п’ять-сім років. При цьому плата за користування коштами дорівнює 7 відсоткам від невідшкодованої суми, що у перерахунку на 5 років становить лише 2,8 відсотка річних від первісної вартості. Більш дешевих коштів для лізингоодержувачів не існує. До того ж 2,8% річних значно менші від рівнів річної інфляції, які фіксуються впродовж останніх років, і, таким чином, відсоткові платежі лізингоодержувачів компенсуються з лишком.

Але ж і Державний бюджет України не безрозмірний. Тому фінансовий лізинг до цього часу ще не зайняв у нас належного місця. Хвиля усвідомлення переваг лізингу ніяк не докотиться до України. Навіть у кращі часи лізингові інвестиції в технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва не перевищували 12 відсотків до обсягу фактичних витрат на придбання техніки і двох відсотків до обсягів, необхідних для простого відтворення наявного парку машин.

Вони не йдуть ні в які порівняння з показниками найбільш розвинутих країн. В Україні, щоб вийти на їх рівень, бюджетні видатки повинні становити 750 – 800 млн. грн., а стосовно потреб для простого відтворення наявного парку машин – не менше 3-4 млрд. грн.

Крім НАК "Украгролізинг" в Україні діє ще ряд лізингових компаній, які надають технічні засоби в лізинг. Їх кількість, зареєстрована у минулому році, перевалила за сотню. І все ж обсяг лізингових інвестицій у всі галузі виробничої діяльності дорівнює лише 1,2 відсотка. При цьому для промислового сектору економіки цей показник наближається до нуля. Послугами лізингу переважно користуються (до 80%) транспортники.

Останніми роками комерційні банки зрозуміли переваги лізингових операцій перед звичайним кредитуванням і починають активно долучатись до такої діяльності. На жаль, лізингові послуги ще не стали популярними серед українських підприємців. Так, загальний обсяг лізингових угод в Україні становив лише 0,2 відсотка від ВВП, у той час, як у країнах ЄС він на порядок вищий – 2%.